Між імперією та козацтвом: як Дніпро шукає своє коріння

Катерина Грищенко,
кандидатка історичних наук

12 вересня 2026

Повномасштабна війна трагічно пришвидшила процес, який рано чи пізно довелося б пройти й без неї — переосмислення того, ким ми є, глибше за формулу «не росія». Ми переживаємо радикальний злам у розумінні власного місця у світі, історичному й сьогоднішньому, який загалом можна назвати кризою ідентичності. Шукаємо на що спертися за межами радянських та імперських проєктів.

У випадку Дніпра найбільш органічним є усвідомлення козацького коріння міста.
Але сказати легше, ніж зробити.

Фото Владислава Сіренка

19 серпня 2026 року Дніпровська міська рада ухвалила рішення, яким 1526 рік визначено початком літочислення Дніпра.

Отже, за свою історію Дніпро встиг відзначити вже три ювілеї: 100 років святкували у 1887-му, 200 років — у 1976-му, тепер 500 років — у 2026-му. Це звучить трохи абсурдно й комічно та називається «жива, буремна історія».
Щоб зрозуміти, як так сталося і чому це рішення розкололо не політиків, а саме науковців і громадськість, варто коротко пояснити походження цих дат.

Імперський 1787-й та «радянський» 1776-й
Довгий час офіційною точкою відліку для Дніпра вважався 1787-й — рік, коли Катерина ІІ приїхала на закладення першого каменю в фундамент майбутнього Преображенського собору, що зараз стоїть на Соборній площі. Така конкретна дія, підтверджена багатьма джерелами і самим фактом існування собору, на тлі сучасних часто теоретизовних дискусій виглядає вагомою точкою відліку життя міста.

Проте сьогодні ця дата не працює для Дніпра — факт є факт, але про що він говорить?

Приїзд імператриці і закладання нею фундаменту є початком для імперського, зовнішнього процесу. Тобто 1787 рік фіксує момент, коли імперія позначила ці території як свої і почала впроваджувати власні процеси, почала свою історію. Чого не робить 1787 рік, так це не відображає реальний стан речей на місці і розвинуте життя місцевих мешканців — козаків, які успішно обжили території майбутнього міста раніше та ефективніше за перших містобудівників.

1. Свято-Преображенський собор, фотокопія Віктора Путія з фондів ДНІМ. УЖРП, 1988-1989.
2. Пам’ятник Катерині II перед фасадом Свято-Преображенського собору.
3. Площа Шевченка, святкування 100-річчя Катеринослава.Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

З точки зору державної драматургії, цей візит імператриці є своєрідним жестом прийняття території до державного лона, своєрідний договір, в якому покірність міняють на милість.

А з точки зору автохтонного населення цей візит — вторгнення у звичний світ, злам сталих господарських, економічних, соціальних, культурних традицій. Натомість — отримання неочевидно цінних альтернатив: зовнішнього управління, фундаменту собору на пагорбі, недобудованого палацу і Городового положення.

Дата заснування на той момент Дніпропетровська змінилася на початку 1970-х років. Тоді, за легендою, місцеве керівництво вирішило влаштувати ювілей до 70-річчя Леоніда Брежнєва, людини, тісно пов'язаної з регіоном, і заразом здобути для міста якихось матеріальних преференцій.

1. Фото матеріалу у газеті. Джерело: opentv.media.
2. Обкладинка книги «Днепропетровску 200». Видавництво «Промінь», 1976.
3. План Катеринослава-Кільченського. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

Історичне підґрунтя знайшли швидко: указ про заснування Катеринослава-Кільченського або Першого, невдало розташованого на лівому березі, при впадінні Кільчені в Самару, датований саме 1776 роком. Те поселення проіснувало декілька років і не вижило через низинне, підтоплюване розташування.

Тобто вже тоді, під час свого першого передатування, місто узаконило дату заснування чогось іншого, не того об'єкту, що зрештою вижив і розвинувся в Дніпро.
Таким чином, маємо ситуацію, що Катеринослав було засновано у 1787 році, Дніпропетровськ у 1776-му, а Дніпро...
Звідки взявся 1526 рік?
Із серпня 2025 року при міській раді почала діяти робоча група істориків, якій доручили знайти науково обґрунтовану альтернативу 1776 року.

Та перш ніж говорити про конкретні дати, варто поставити простіше питання: що таке місто? Тут відповідь не є однозначною, але якщо сформулювати найбільш виважене визначення, то це постійне, щільно заселене поселення, мешканці якого займаються переважно не сільськогосподарською працею.

Як виникають міста? По-різному, існує багато шляхів урбогенезу і декілька підходів до його вимірювання. Міста засновують: 9 травня 1787 рік — приїзд Катерини ІІ і закладання першого каменю в фундамент майбутнього собору. Міста згадують, тобто датою заснування вважають першу згадку в джерелах. Такий підхід використали у радянські часи для обрання 1776-го як першого року існування на той момент Дніпропетровська. Міста виростають, як, наприклад, зростав Новий Кодак. Міста концептуалізують — це про Дніпро і його тепер вже 500-річну історію.

Дві останні концепції і стали основними для робочої групи при міськраді. Але й їх виявилося достатньо, щоб не знайти компроміс.

Фото Єлизавети Зверінцевої

Старосамарська концепція, яка стала основою рішення про передатування міста, пропонує розглядати початок історії міста від початку процесів урбогенезу — тих, які призведуть до виникнення міста згодом. Її прихильники (професор Сергій Світленко, заступник директору Музею історії Дніпра, кандидат історичних наук Святослав Чирук, керівник робочої групи, заступник міського голови Андрій Денисенко) пропонують вести відлік від Старої Самарі — умовно названого козацького поселення в гирлі річки Самари, чиє існування вони датують орієнтовно 1520-ми роками.

Аргументація спирається на археологічні знахідки — товарні пломби, монети, кістки свійських тварин — та на мапу польського картографа Бернарда Ваповського 1526 року, на якій в цьому місці нібито позначено неназване поселення.

Це дуже смілива ідея, але не позбавлена слабких місць. Не можна бути точно впевненими в точності назви «Стара Самарь», в місці розташування поселення, тяглості його зв’язку з конкретним міським досвідом — Кодаком, Катеринославом, Дніпром тощо.
Автори та прихильники цієї теорії брак конкретних доказів компенсують апеляцією до умовності дат та точок на мапі. Це може працювати для теоретичної концепції, але у випадку необхідності таки запропонувати дату виглядає непереконливо.

Показово, що серед критиків цієї версії — не лише сторонні скептики, а й історик Віктор Векленко, член археологічної експедиції професорки Ірини Ковальової, який роками копав Новобогородицьку фортецю, на території якої якраз і шукали сліди Старої Самарі. Він свого часу теж бачив у частині знахідок підтвердження ранньої козацької Самарі, але з роками переглянув власні висновки.

1. План Старої Самарі.
2. План Новобогородицької фортеці, Олександр Харлан.
3. Місцевість поблизу Новобогородицької фортеці.
4. Ілюстрації товарних пломб, знайдених під час розкопок Новобогородицької фортеці. «Довідка про стан пам'ятника археології», Ірина Ковальова.
З архіву Вандюк Є.Ф. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

Товарну пломбу з написом «15Z4», яку в місцевому прочитанні бачили як «1524 рік», тепер він трактує інакше: символ «Z» на західноєвропейських товарних пломбах, встановлених на сувоях тканин, міг позначати не цифру в даті, а довжину сувою або й просто бути «маркою» виробника.

Стара монета в розкопі, наголошує він, так само не датує саме поселення — наприклад, польські півтораки XVII століття залишалися в обігу на Лівобережжі аж до середини XVIII.

А непідписана позначка на карті Ваповського могла означати що завгодно — переправу, ординську ставку, тимчасовий табір, — і сама собою не доводить існування саме міського поселення.

Фрагмент карти Південної Сарматії Бернарда Ваповського. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

Друга концепція — новокодацька, яку відстоюють історик Валентин Старостін та доктор історичних наук Ігор Кочергін. Вона веде відлік від Нового Кодака — задокументованого козацького містечка, перша згадка про яке датується 1645 роком. У XVIII столітті Новий Кодак уже був адміністративним центром Кодацької паланки, осередком торгівлі, ремесел, млинарства, ярмарків і судочинства. У середині XVIII століття тут мешкало понад 5000 людей.

Територія Нового Кодака — складова сучасного міста географічно, політично та історично, бо частину своїх адміністративних функцій через губернське місто Катеринослав козацьке поселення передало і Дніпру.

І хоча історія не знає форми «якби», найімовірніше Новий Кодак природно зростав би до класичного великого міста, якби не адміністративно підтриманий конкурент — Катеринослав, і ми могли б сьогодні жити в Новокодацькій області.

1. Миколаївська церква в Новому Кодаку, фото Віктора Путія, УРЖП. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.
2. План Новокодацької фортеці, реконструкція Олександра Харлана. Джерело: dnipro.libr.dp.ua.
3. Печатка з гербом Нового Кодака. Джерело: Музей історії Дніпра.
4. Фрагмент карти корпусу військових топографів 1850-х років. Джерело: oldmaps.com.ua.

Валентин Старостін формулює свій головний методологічний принцип римською юридичною формулою: «після цього не означає внаслідок цього». Те, що різні старі поселення, до яких апелюють прихильники старомасарської теорії, згодом опинилися в межах сучасного міста, ще не робить їх історично тяглими одне одному. Він розділяє два різні за природою процеси урбогенезу на цій території: середньовічний, що завершився ще в XIV столітті занепадом поселення в районі Старої Ігрені, і ранньомодерний, який розпочався лише в 1630-х роках будівництвом польської фортеці Кодак.

Але якщо сам факт територіальної близькості не доводить тяглості, то як її взагалі визначати? Для Старостіна одним із важливих критеріїв міської тяглості є здатність самостійно відновлюватися після криз та занепадів, а не сам факт появи поселення в певному столітті.

До прикладу, після руйнування 1709 року козацьке місто Новий Кодак відновилося самостійно, без державної підтримки за 10–15 років, тоді як зруйновану 1711 року Новобогородицьку фортецю вийшло відбудовувати заново лише завдяки припливу нових переселенців з Полтавського полку.

Громадські слухання та публічна дискусія
Робоча група в підсумку обрала перший, старосамарський варіант. І саме тут дискусія з наукової стала публічною й доволі бурхливою.

Громадські слухання 12 серпня мали тривати у форматі короткої доповіді й запитань із залу. Натомість перетворилися на майже двогодинну міні-конференцію: члени робочої групи, прихильники старосамарської концепції, виступали з підготовленими презентаціями, а опонентів, які намагалися виступати з місць, часом досить різко перебивали. Заступник міського голови Андрій Денисенко публічно натякнув на симпатії до «руського миру» в одного з критиків, хоча жоден з опонентів не виступав за якісь з дат XVIII століття. Дискутували не про те, чи варто відмовлятися від Катеринослава як точки відліку (з цим погоджувались усі), а про те, чи достатньо доказів саме для 1526 року.

Історик Антон Кістол пропонував обережніше формулювання — «перша половина XVI століття» замість конкретної дати. Краєзнавець Олександр Волок відкрито зауважив, що 1526 рік виглядає підозріло зручним — дозволяє відсвяткувати 500-річчя у 2026 році. Та й багато кому це відлунювало історією з указом 1776 року, вдало знайденим під ювілей Брежнєва.

Цікаво, що серед прихильників нової старосамарської дати немає єдності в тому, що вона означає.
Андрій Денисенко пояснював вибір 1526 року збігом кількох (якихось неназваних) джерел, а не однією конкретною подією; Сергій Світленко визнавав і назву «Стара Самарь», і рік «1526» умовними, кабінетними позначеннями, не пояснюючи, чому кабінетною точкою відліку має бути саме ця дата, а не сусідня.

Громадські слухання щодо визначення дати виникнення Дніпра. Джерело: dnipro.media.

А Святослав Чирук, представник сучасного і прогресивного крила історичної науки в місті, був достатньо сміливим, щоб спробувати пояснити, що процеси урбогенезу, тобто комплексу явищ та подій, які роблять можливим виникнення саме міста, є складними та тривалими, а тому спроба заключити їх в рамках якогось одного року — завдання неприродне. Це дуже слушна ідея, але для кого вона була проголошена на етапі громадських слухань?

Одним з несподіваних аргументів на користь заселеності землі в потрібний період 1520-х років, стали кістки осетра, знайдені під час розкопок. Осетр надзвичайно чутливий до якості води й зазвичай зникає зі зростанням людського впливу на довкілля. Тому поєднання його кісток з рештками свійських тварин інтерпретують як ознаку виникнення поселення. Аргумент несподіваний і цікавий, але настільки непрямий, що може бути ілюстрацією слова «кривий». Сам собою він нічого не доводить про дату заснування поселення. Але в цьому вся суть суперечки: не в тому, чи цікаві знахідки, а в тому, чи достатньо їх для висновку.

Цілком природно, що така непевна аргументація потребувала активної оборони. Тому частина громадськості, що підтримувала «Стару Самарь», в якийсь момент дискусії мала використати підступний аргумент на кшталт «закрий рота». Це безумовно додає дискусії живості, але позбавляє науковості і відверто шкодить академічній переконливості наукової концепції.

Однак, це не завадило Дніпровській міській раді ухвалити рішення, яким 1526 рік визначено початком літочислення міста. Це юридично правильна процедура: стаття 25–26 Закону України «Про місцеве самоврядування» та норми деколонізаційного законодавства дають громаді повне право самостійно визначати свої символічні дати.

Дніпро тут не першопроходець: Запоріжжя вже перенесло свою історію до 952 року, спираючись на згадку поселення в трактаті Костянтина Багрянородного; Одеса бореться за можливість вести історію від 1415 року — першої писемної згадки про фортецю Коцюбіїв.
Втім, рішення Дніпровської міськради не зупинило суспільну дискусію. Вона й дотепер триває зокрема у Facebook. А 29 серпня місцеве медіа Dnipro.media організувало окрему публічну розмову «Коли ж заснували Дніпро?», де готові були надати рівні можливості для виступу учасників, але представники старосамарської концепції не прийшли, хоча організатори запрошували. Тому своїми думками ділились двоє спікерів — Антон Кістол і Віктор Векленко.

Скріншот з відеозапису дискусії «Коли ж заснували Дніпро?». Джерело: dnipro.media.

Пам’ятаючи голосні звинувачення в непатріотизмі за неприйняття 1526 року, історики спробували зняти підозри в реваншизмі: йдеться не про повернення до 1776-го, козацьке коріння міста ніхто не заперечує. Питання лише в тому, чи достатньо джерел для вибору 1526 року.

Показово, що сама дата встигла «попливти»: ще на краєзнавчій конференції 2017 року фігурував 1524 рік, а тепер без переконливого пояснення різниці — 1526 рік. Векленко на це зауважив прямо: сталася помилка, в яку наука й міська влада разом «вляпалися».
Кістол для наочності навів порівняння: якщо через сто років Дніпро територіально зростеться з Кам'янським, це не означатиме, що датою заснування Кам'янського варто вважати дату заснування Дніпра — саме територіальне сусідство не доводить спільного походження.

Дискусійності зустрічі додала слушна репліка про те, що дата Нового Кодака також потребує архівного уточнення, тож новокодацька концепція не є автоматично «готовою», іншою «правильною» альтернативою, а лише більш документально стійкою.
Навіщо це все?
І тут час поставити чесне запитання: навіщо взагалі все це? Найсерйозніша відповідь — подолання імперського міфу, деколонізація свідомості.

Це не абстрактна вправа. За даними соціологічного дослідження, замовленого Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Д. І. Яворницького, 46,2% опитаних вважають Дніпро містом із козацьким корінням, лише 22,2% пов'язують його виникнення з імперією. При цьому 54,5% дніпрян відчувають брак символічних об'єктів, пов'язаних саме з козацьким корінням. Це конкретний суспільний запит, і міська влада, вловивши його, спробувала дати громаді відчутне, доведене підтвердження цього коріння.

Інституалізація пам’яті насправді працює. Коли головний проспект міста отримав ім'я Дмитра Яворницького, співробітники історичного музею провели вуличне опитування: чи знають дніпряни, хто це. Результат був майже провальним.

1. Дмитро Яворницький у музеї, фото Ф. Камінського, 1913. Джерело: Голос України.
2. Дніпропетровський національний історичний музей імені Д. І. Яворницького. Джерело: wikipedia.org.

Сьогодні, за даними того ж дослідження, ім'я історика впізнають уже 87,6% опитаних.

Перейменування, музейні проєкти, публічні дискусії справді формують міську пам'ять, своєрідну базову рамку уявлень, яка дозволяє людині почуватися вдома у власній історії. Це надихає і вимагає відповідальності: є принципова різниця між тим, щоб допомогти людині розібратися у власному минулому, і тим, щоб змусити її розуміти це минуле «правильно».
Історія з передатуванням схожа більше на показовий, доволі симптоматичний для Дніпра казус, ніж на остаточну наукову перемогу однієї концепції. Робоча група не дійшла внутрішньої згоди. Публічно рішення представляли лише окремі її учасники і навіть в їхніх поясненнях лишалися розбіжності щодо того, що саме означає ця дата.

Громадські слухання оголили класичну хворобу молодих демократій: декларувати цінність діалогу і водночас не бути готовими почути незручну думку. Якщо опонента треба перебивати, ображати чи записувати у зрадники, проблема вже не в тому, що він «заважає процедурі», а в тому, що процедура перестає бути демократичною саме в мить, коли в ній з'являється справжній опонент. Слухання існують не для оголошення вже готового рішення, а саме для того, щоб громада могла заперечити, перепитати, змусити авторів рішення краще пояснити свою логіку.

І водночас сам факт, що дніпровська громада перейнялася питанням власного коріння, яке виявилось здатним вивести людей на публічну дискусію й змусити сперечатися до хрипоти, ще й шукати цивільних майданчиків для цього — це гарний сигнал зростання громадської активності.

Паралельно з цією дискусією останнім часом виникла оптимістична тенденція до створення спільнот, що поєднують громадян спільними інтересами, сьогодні часто пов’язаними з бажанням розширити свої знання, зокрема історичні, організувати культурні чи інші заходи, покращити благоустрій. І головне — поборотися за право взяти на себе відповідальність: за архітектурну спадщину, пам'ять, власну ідентичність. Не вдавати із себе щось, а розібратися, хто ти — і чи тебе це влаштовує.

У історії передатування Дніпра насправді цікавий не рік як такий.

Концепція 1526 року говорить більше не про козацьке коріння чи традиції господарювання на цих землях. Вона радше розповідає про дніпрян ХХІ століття.
Ми дорослішаємо, бо здатні міркувати не лише про буденне, але й готові ставити перед собою непрості питання про ідентичність. Та чи готові ми до складних відповідей?

Зрештою важливіше вже не те, яку дату обрала міська рада. Цікавіше, що сталося між постановкою питання та голосуванням. Бо якщо ми справді хочемо діяти доросло, то маємо погодитися з варіативністю думок. Наукова дискусія може не дати потрібної відповіді, а громадське обговорення може не підтримати заздалегідь бажану комісією позицію.

Дніпро став старшим не тому, що йому тепер 500 років. Він став дорослішим тому, що наважився поставити собі незручне запитання про власне минуле, але лише вчиться бути чесним і поблажливим до себе у відповіді.

Про те, чому доречно говорити не про заснування, а про виникнення Дніпра, читайте у тексті історика, дослідника козацтва Олега Репана на ПОМІЖ.