Дніпро: виникнення чи заснування?

Олег Репан,
історик, дослідник козацтва

12 вересня 2025

Щороку у другу суботу вересня у Дніпрі відзначають День міста. Офіційно відлік історії міста починається з 1776 року, а російська імператриця Катерина ІІ вважається його засновницею. Дискусія про те, що цей імперський наратив потребує переосмислення, триває вже не один рік, але після повномасштабного вторгнення Росії вона стала особливо гострою.

Влітку 2025 при міській раді зібрали робочу групу істориків, археологів та дослідників, що мають запропонувати новий погляд на появу міста. Для цього вони звертаються до традиції інших поселень, які існували на території Дніпра до Катеринослава, зокрема, Старої Самарі та Нового Кодака. За інформацією міської ради, робота групи вийшла на фінальний етап і новим роком виникнення Дніпра вже скоро може стати 1645, 1524 або 1526.

То що ж саме не так з 1776 роком? Чи можемо шукати початок урбаністичної традиції міста за межами імперського погляду? Чому доречно говорити не про заснування, а про виникнення Дніпра?

Про це у матеріалі для ПОМІЖ розповідає Олег Репан — історик, дослідник козацтва, майор ЗСУ, член робочої групи з визначення історично обґрунтованої дати заснування Дніпра.

фото Юнони Пруд

Майорять прапори, натовпи урочисто вбраних людей, у повітрі атмосфера свята. Ще багато хто з дніпрян пам’ятає 1976 рік, коли бучно відзначили 200-річчя нашого міста. От тільки його 100-річчя чомусь відзначали у 1887 році. Як же так сталося? Направду, все просто. Сімдесяті роки ХХ століття, розквіт «застою», на чолі СРСР стоїть Леонід Брежнєв — людина, не чужа як Дніпропетровську, так і регіону.

І прагматичні керівники міста та області, прагнучи вибити додаткове фінансування, генерують таку ідею — у 1976 році Брежнєв буде святкувати 70-річчя, нумо зробімо йому та собі подарунок і також відсвяткуймо ювілей Дніпропетровська. Історичне підґрунтя для цього знайшли «неперевершене» — лист азовського губернатора Васілія Чєрткова, який пропонує побудувати Катеринослав на місці, де Кільчень впадає в Самару.

Тобто 1776 роком датується не указ про будівництво міста та навіть не його початок — лише пропозиція чиновника, де можна було б його «заснувати». Отже, з академічного погляду жодний науковий підхід до визначення віку міст не може бути застосований до 1776 року. То, власне, що ж нам зараз робити: повертаємо 1787 рік і заспокоюємося? Справді, до 1787 року прив’язатися немов би більш коректно. Приїздить очільник держави, розпочато будівництво центрального храму.

Проте обидві дати належать до одного концептуального підходу: наприкінці XVIII століття в Дике Поле, у якому нічого не було, прийшла Російська імперія та принесла цивілізацію.

Свято-Преображенський собор, фотокопія Віктора Путія з фондів ДНІМ. УЖРП, 1988-1989. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

Для завойовника це абсолютно зрозумілий підхід — треба розповісти історію підкореного народу та окупованої землі по-своєму. Коли у твоїх руках наука, книговидання, преса, освіта — немає нічого неможливого. Так і постав міф Новоросії — диких необжитих теренів, куди культуру та порядок принесла Росія.

Існування запорозького козацтва не заперечували, але січовики в образі, який пропонувала імперія, поставали яскравим і екзотичним явищем, яке через свою «нерозвиненість» поступилося значно більш «культурній і цивілізованій» Росії. Історик Дмитро Яворницькомий провів величезну роботу, аби нарешті системно представити запорожців як феномен, гідний поваги та розуміння.

1. Дмитро Яворницький у музеї, фото Ф. Камінського, 1913. Джерело: Голос України.
2. Історія запорозьких козаків в трьох томах, Дмитро Яворницький, наукове видання 1990 року. Джерело: rvv-kniga.com.
3. Історія запорозьких козаків, том 1, Дмитро Яворницький. Джерело: chtyvo.org.ua.

Важливим елементом в утвердженні імперської ідеології був і міф про заснування «в диких степах» третьої столиці імперії — Катеринослава. На перший погляд — ефектна історія: на пустому місці раптом виростає губернський центр, якому лише випадок завадив стати новим Петербургом на Дніпрі. Плани й справді вражали: гігантські площі та вулиці, величні храми й громадські споруди, університет. Ось, пишайтесь тим, що вам дала Росія.

Реальність Катеринослава кінця XVIII століття була значно скромнішою, ніж це показували імперські плани. Проте російська пропаганда робила акцент саме на величних проєктах, створюючи контраст між козацьким минулим краю, у якому, природно, помпезності імперських прожектів не було, та красиво намальованою картинкою «цивілізаційної місії».

У формуванні міфу про Катеринослав важливу роль відіграє й поняття «заснування». Заснувати місто може хтось — цар, імператор, центральний уряд. Місто тут постає не самостійним феноменом, а підпорядкованим явищем.
Так дійсно буває: міста можуть поставати та розвиватися з волі правителя чи уряду. Але з Дніпром інша історія. На моє глибоке переконання, наше місто саме виникає, а не засновується. І створюють його люди та природа.

Розгляньмо концепт виникнення докладніше. Для цього нам будуть потрібні напрацювання двох істориків — француза Фернана Броделя та українця, нашого земляка, Валентина Старостіна. У своїй книзі «Ідентичність Франції» Ф. Бродель наводить чимало прикладів постання міст завдяки перетину шляхів — суходільних, річкових, морських.

Проте ключовим для виникнення великого сталого поселення є не тільки наявність шляхів — потрібні також перепони. Наприклад, зручні суходільні шляхи упираються в річку чи гори. Природним чином люди та товари, які мандрують цими шляхами, мають зупинитись і подолати перешкоду.

У випадку нашого міста систему шляхів проаналізував Валентин Старостін у монографії «Палімпсест: поселення XVI-XVIII століття в історії Дніпропетровська». Наше місто, справді, є комунікативним вузлом. Тут сходяться суходільні шляхи, що поєднують Правобережну та Лівобережну Україну з Кримом, Приазов’ям, Доном тощо: це старовинні Брилів та Кодацький шляхи на лівобережжі міста, верхня та нижня гілки Кримського шляху на правому березі. Також у нас перетинаються річкові шляхи Дніпром та Самарою.

Але ключовими для утворення сталого поселення є перешкоди. З цим у нас також усе гаразд: через Дніпро та Самару потрібно переправлятися, до того ж шлях по Дніпру упирається в перший з гряди Дніпрових порогів.

1. Поріг Ненаситець, фото кінця 1920 років, автор невідомий. Джерело: divingriver.com.ua.
2. Учасники Дніпробудівської археологічної експедиції біля Вовнизького порогу. Фото Марка Залізняка, фонди Національного заповідника Хортиця. Джерело: divingriver.com.ua.
3. Ненаситецький поріг влітку. З книги Дмитра Яворницького «Дніпрові пороги». Джерело: Музей історії Дніпра.
4. Ловля риби на Вовнизькому порозі. 1931 рік, фото Марка Залізняка, фонди Національного заповідника «Хортиця».
5. Архирейська забора. З книги Дмитра Яворницького «Дніпрові пороги». Джерело: Музей історії Дніпра.
6. Перетин лоцманами порогів. Джерело: divingriver.com.ua.

Люди заселяли територію сучасного Дніпра дуже давно. При впадінні Самари в Дніпро археологи фіксують місто доби Руси, пам’ятки золотоординської доби. Проте цей розвиток був перервним — військово-політичні обставини припиняли урбанізаційні процеси.

У XVI столітті, під прикриттям козацької шаблі, землеробська колонізація поступово та наполегливо знову просувається на південь, вкриваючи терени Дніпра цілою мережею поселень.

Спробуйте подумки подивитись на сучасне місто з висоти пташиного лету.
Якщо йти вниз течією Дніпра правим берегом, то ми з вами будемо минати поселення козацької доби: Таромське, Сухачівку, Діївку, Новий Кодак, Половицю (сучасний центр нашого міста), Мандриківку, Лоц-Кам’янку та завершимо рештками фортеці Кодак у селищі Старі Кайдаки. Останні вже є заміським селом, але кожен, хто мандрував берегом Дніпра, знає, що Лоц-Кам’янка фактично зливається зі Старими Кайдаками.

1. 1900-ті, вулиця в Лоц-Кам'янці, фотокопія, Олена Вандюк. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.
2. Вулиця у Лоц-Кам'янці, автор невідомий. Джерело: Музей історії Дніпра.
3. Мандриківка, автор невідомий. Джерело: Музей історії Дніпра.

На лівому березі, навіть якщо знехтувати Обухівкою та Горянівкою, які не є частиною міста, ми будемо стартувати з Кам’янки Старожитньої (Лівобережної). До речі, вищезгадані Обухівка та Горянівка — колишні хутори кам’янських козаків та посполитих, тут є прямий зв’язок. Нижче за течією Дніпра розташовувалася Мануйлівка (ймовірно, вона є спадкоємцем старішого поселення, Медівки). Ще нижче, ближче до гирла Самари було кілька невеликих поселень: Сачавівка, Дерикорчмівка, Пишнівка. Ще нижче розташовувались Чаплі.

Якщо ж піти вгору Самарою, то біля сучасного с. Шевченка в Самарському районі існувала Стара Самарь, а на іншому боці річки — Одимківка. Її ми зараз знаємо як Одинківку, проте козацькі документи впевнено називають її Одимківкою, а першого відомого мені отамана цієї козацької слободи звали Прокоп Одимко.

Додайте до цього цілу низку зимівників і ви отримаєте щільно заселену територію. Читачам, які хочуть побачити візуалізацію цієї та не лише цієї інформації, можу порекомендувати відео «Як зростало місто Дніпро» на ютуб-каналі Музею історії Дніпра.

Як бачимо, у XVI-XVIII ст. сформувалася ціла мережа поселень. Найстаршим із них є лівобережна Самарь (Стара Самарь), яка виникає у першій чверті XVI століття. Нашим знанням про це поселення ми перш за все завдячуємо археологам — тривалий час тут працювала експедиція Дніпровського національного університету під керівництвом Ірини Ковальової, перед повномасштабним російським вторгненням розкопки тривали вже за ініціативою Дніпровської міської ради. Знахідки товарних пломб, найстарша з яких датується 1524 роком, підштовхують до припущення, що Самарь виконувала роль торгівельного центру для певної округи.

Власне, що таке товарна пломба? Наприклад, ми з вами виробляємо сукно та згортаємо його для перевезення у великий сувій. Так щоби кожного разу під час перепродажу його не розгортати, такий сувій обкручується дротом й опломбовується. Більшість таких пломб походять із Північної Європи й пов’язані з торгівлею сукном: на них можна побачити написи й символи міст, як-от «GEL» із Гельдерна Голландської республіки початку XVII століття чи герб Гданська з написом «BESTE SORTE».

Пломбу зривали, коли сувій розгортали для продажу вроздріб. Знахідки пломб і різних монет — від польського півгроша 1509 року й московських монет доби Івана Грозного до численних монет XVII століття — свідчать про жваву торгівлю в Самарі.

Ілюстрація зі статті «Нові Сфрагістичні надходження з козацьких пам'яток», Ірина Ковальова.
Товарні пломби та печатки з козацьких пам’яток XVI–XVIII ст. Орільсько-Самарського межиріччя: а– аверс, р – реверс; 1 – нюренберзька пломба; 2 – гданська пломба 1526 р.; 3 – російська пломба 1776 р.; 4, 5 – печатки з м. Сокілки.

У 1688 році життя Самарі припиняється. На її місці Іван Мазепа, за наказом російського уряду, будує Богородицьку фортецю, біля якої виростає місто. Крім московського гарнізону в кілька тисяч осіб тут виникає козацька сотня. Проте ця фортеця проіснувала недовго: за умовами Прутського миру 1711 року її зруйнували. Під час російсько-турецької війни 1735–1739 років укріплення відновили під назвою Старосамарський ретраншемент. Тут знову розмістили російську залогу та створили козацьку сотню, підпорядковану Полтавському полку.

Цю фортецю дуже не любили запорожці, зокрема за нахабність і злочини російських вояків. Наприклад, взимку 1762 року двоє солдатів — Міхаїл Найдьонов та Філіп Чєрніков порибалили на самарській кризі та вирішили погрітись у шинку Одимківки. Вони напилися горілки на 4 копійки й прийняли рішення покращити своє фінансове становище коштом худоби місцевого мешканця Сидора Самоткана. Щоправда, він за допомогою сусідів Івана Одимченка та Якова Тарана переконав злодіїв, що ті не праві. Побили їх, мінімум, тричі — коли росіяни спробували під час затримання схопитися за ножі, потім батогами на дворі Самоткана, а на наступний день ще раз — під час допиту отаманом Одимківки Гнатом Горобцем.

У останній чверті XVIII століття зміни у військовій та політичній ситуації призводять до непотрібності укріплень. Стару Самарь все ще вважали передмістям нового Катеринослава на Кільчені, але поселення поступово порожніло, поступаючись місцем більш динамічним населеним пунктам.

На правому березі нашого міста найстарішим поселенням козацької доби є Кодак (Старий Кодак), який побудований польським урядом у 1635 році. Проте, попри велику воєнну вагу, ця фортеця в історії міста поступається Новому Кодаку, який із 1645 року постає на Кодацькому перевозі. Причина дуже проста — Новий Кодак із правого берега, а Кам’янка Старожитня з лівого обслуговували Кодацький перевіз, яким постійно пересувалися люди та купецькі валки.

У XVIII столітті, за доби Нової Січі, Новий Кодак постає у всій красі — він був паланковим (зараз ми б сказали обласним) центром Вольностей Війська Запорізького, з резиденцією паланкового полковника, тут збирали податки та вершили суд. У 1750-х роках це місто мало понад 5 000 населення.
На такому важливому місці без фортеці не обійтися. Її вали простягалися приблизно по сучасних вулицях Семена Бардадима, Старий Вал і Старобазарній. Дніпрянин Олександр Харлан, архітектор і історик архітектури, відтворив вигляд укріплень і міста Новий Кодак. Це була земляна фортеця у формі трапеції з ровом, валом і бастіонами на кутах, а зверху валу стояли плетені кошелі, набиті землею.

1. План Новокодацької форетці, реконструкція Олександра Харлана. Джерело: dnipro.libr.dp.ua.
2. Печатка з гербом Нового Кодака. Джерело: Музей історії Дніпра.
3. Миколаївська церква в Новому Кодаку, фото Віктора Путія, УРЖП. Джерело: Олександр Волок / Fliсkr.

Важливою частиною життя у Новому Кодаку була Миколаївська церква. Наприкінці існування Січі тут служили сім священників — і всім вистачало роботи. У церкві зберігалася ікона Божої Матері, яку запорожці вважали чудотворною, і до якої за зціленням приходили люди з усіх Вольностей. Навіть сам кошовий Петро Калнишевський за власні кошти зробив для неї нову розкішну ризу (ред. — прикрасу на іконі, яка закриває майже все зображення на дошці, залишаючи відкритими лише найважливіші та найвиразніші деталі) та наказав перенести в новий кіот (ред. — спеціальний оздоблений дерев’яний футляр або шафка, у якій встановлюють ікони).

Мандрівник міг перепочити у заїжджому дворі Нового Кодака або просто перекусити та випити у шинку, яких, наприклад, у 1773 році в місті було 30. Крім обслуговування транзитної торгівлі, Новий Кодак проводив ярмарки, а щоденна торгівля кипіла на базарі, де у 1770-х роках працювало від 30 до 40 стаціонарних крамниць. Про обороти таких магазинів може свідчити хоча б випадок із крамницею купців Баранчикових, із якої злодії вкрали 500 рублів сріблом.

Новий Кодак був ключовим центром млинарства у нашому регіоні, причому тут працювали як вітряки, так і водяні млини на кам’янистих частинах Дніпра.
Млин «на два камені» тут мав кошовий отаман Петро Калнишевський. Серед ремісничих професій у Новому Кодаку зустрічаємо малярів, шаповалів, токарів, золотарів, коновалів, кушнірів тощо.

Так само як говорячи про Стару Самарь, не можна оминути Одимківку, яка обслуговувала перевіз через Самару на лівому березі, в розмові про Новий Кодак треба згадати Кам’янку Лівобережну. Вона виникає не пізніше кінця XVII століття і тут радо зустрічають подорожніх, які простують на Кодацький перевіз лівобережжям Дніпра. У дещо зменшеному обсязі тут фіксуємо все те, що і в Новому Кодаку — шинки, заїжджі двори, базар, ремісників. До речі, Преображенська церква в Кам’янці, яка існувала не пізніше 1745 року, була предметом гордості громади: «…как снесарско гарно отделана, так и малярско иконами богато украшена».

Отже, у XVI–XVIII століттях на місці сучасного Дніпра склалася щільна мережа козацьких поселень, яку згодом використала Російська імперія, аби «заснувати» Катеринослав. Сьогодні існує кілька підходів до визначення дати виникнення міста. Один з найбільш опрацьованих, що його підтримують історики Ігор Кочергін та Валентин Старостін, базується на тяглості інституцій. За цією логікою, початки Дніпра слід виводити від Нового Кодака, який передав Катеринославу повітові установи, певні елементи міської влади та городову округу.

Другий підхід, який відстоюють історики Сергій Світленко, Святослав Чирук та інші, зосереджується не на інституційній тяглості, а на територіальному аспекті. Він розглядає місто як результат формування навколо важливого комунікаційного вузла. Такий підхід, на мою думку, є більш цілісним, адже враховує систему козацьких поселень, що лягла в основу сучасного Дніпра.

Наразі над переглядом дати заснування міста працює робоча група, створена міською радою, та тривають дискусії. Яким би не було рішення, важливо те, що ми відмовляємося від нав’язаної імперської парадигми «заснування» і переходимо до осмислення Дніпра та його людей як суб’єктів, які самі творили своє місто.

Матеріал створено та опубліковано в межах Програми стратегічної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.