Український рух у Катеринославі. Уривок з книги «Дніпро. Біографія великого міста в степу»
Ким були найвпливовіші учасники українського руху в Катеринославі, чому їм дозволили відзначати 100-річний ювілей Тараса Шевченка та на які компроміси доводилось іти просвітянам Придніпров’я, щоб продовжувати свою діяльність? Читайте у фрагменті книги «Дніпро. Біографія великого міста в степу», виданої у 2024 році видавництвом «Віхола», який ПОМІЖ публікує з дозволу авторів Андрія та Тетяни Портнових.
Революція 1905 року знесла (але ненадовго) більшість формальних обмежень для розвитку українських культурних проєктів, накладених Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876 року. Загалом, до 1905 року чи не єдиним легальним полем для української роботи було збирання етнографічних матеріалів й дослідження козацького минулого краю.
Зокрема, «першим катеринославським етнографом» став голова місцевого окружного суду Григорій Залюбовський (1836–1898). Як писав його біограф, «Хоча він і не виставляв себе за часів своєї служби у Катеринославі українцем (та й як його було виставляти себе таким во время люте!) але він жив і працював для культури України, любовію до котрої билося його серце під казенним віцмундиром».
З Катеринославом пов’язане життя мандрівного поета Івана Манжури (1851–1893), який присвятив свою творчість темам соціальної несправедливості і подорожуючи Катеринославщиною склав дві збірки місцевих казок, примовок і приказок.
Серед етнографічних студій про козацтво виваженістю й фактографічним багатством вирізняються праці вчителя Якова Новицького (1847–1925). Переконаний народник, він взяв шлюб із колишньою кріпосною селянкою задля кращого зближення з народом й кожне літо проводив на Хортиці — легендарному місці розташування першої Січі.
Романтикою козацтва був оповитий і катеринославський музей, яким керував Дмитро Яворницький, що його колеги поза очі називали «Дідом».
Дмитро Яворницький. Фото з колекції Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького.
Свої враження від відвідин музею на початку ХХ століття Дмитро Дорошенко описав так:
«Коли Ви входили до Музею, вас огортала якась романтична атмосфера, на вас дивилися запорозькі гармати, малюнки козака Мамая (в музеї були цілі десятки тих Мамаїв), колекція козацьких шабель, мушкетів, і цікаво було слухати в тій обстановці оповідання Діда, який був знаменитим оповідачем».
Ентузіастів дослідження краю об’єднала створена у 1903 році за ініціативою Антона Синявського Катеринославська губернська вчена архівна комісія. Її доробок, зібраний у десяти томах «Літопису», є унікальним компендіумом матеріалів з археології, етнографії та історії Катеринославщини, до якого зверталися усі пізніші дослідники.
Серед важливих наслідків революції 1905 року став дозвіл створювати національні спілки та об’єднання, й українці Катеринослава відразу нею скористалися. Вже 8 жовтня 1905 року постала Катеринославська «Просвіта» — перша подібна організація в Російській імперії.
Вона взорувалася на «Просвіти», що з 1868 року діяли в Галичині, але мали й свої особливості: вимушену зосередженість на суто культурницькій праці та відчутну залежність від ласки місцевої адміністрації, адже статут «Просвіти» затверджувала губернська влада.
За спогадами вже не раз цитованого нами Дмитра Дорошенка, в Катеринославі «було багато української свідомої інтелігенції», а політична атмосфера міста «була до українства не ворожа, не так, як у Києві».
Водночас публіцист Федір Матушевський, який відвідав Катеринослав у той самий час, занотував нарікання місцевих українців на «Просвіту»:
«Всі вони скаржились на те, що в Катеринославі обмаль свідомої української інтелігенції, що з тією силою невеличкою вона неспроможна багато зробити… А надто шкодять “Просвіті” мало або напівсвідомі місцеві українці. Їх натислося в “Просвіту” стільки, що вони забивають справжню українську інтелігенцію. Ці малокультурні елементи українства зґуртувалися в артистичний гурт, тільки те й роблять, що ставлять спектаклі, грають препогані драми та комедії, заробляють чималі гроші, розпоряджаються тими грошима по своїй волі, як хочуть».
У 1906 році до Катеринославської «Просвіти» належало 190 осіб, у 1915 — 250. Її найвідомішими членами були Дмитро Яворницький, Антін Синявський, подружжя Дмитра та Наталії Дорошенків, Василя та Любові Біднових. Товариство видавало популярний ілюстрований двотижневик для селян і робітників «Дніпрові хвилі» (виходив у 1910-1913 роках).
1. Катеринославська «Просвіта». Фото із журналу «Дніпрові хвилі». З колекції авторів.
2. Обкладинка журналу «Дніпрові хвилі». З колекції авторів.
2. Обкладинка журналу «Дніпрові хвилі». З колекції авторів.
Проводила «Просвіта» й публічні лекції, а також українські концерти та вистави. Належав до «Просвіти» й інженер-технолог, мільйонер Володимир Хрінников (1876–1936), який восени 1913 року побудував один з найкрасивіших будинків на Проспекті — 4-поверховий прибутковий будинок в українському стилі. Зараз у колишньому будинку Хрінникова знаходиться гранд-готель «Україна» (пр. Яворницького, 67).
Чи не найбільшим успіхом катеринославської «Просвіти» стали контакти з навколишніми селами. Товариство відкрило свої філії у 13 селах, найбільшу — в Мануйлівці на правому березі Дніпра, де мешкало чимало робітників залізничних майстерень Нижньодніпровська.
Щоби отримати урядовий дозвіл на таку діяльність, Яворницький, який загалом умів знаходити спільну мову з владою, мусив запевнити, що «українство не робить з людей ворогів держави, а селян “Просвіта” відбиває від аграрної розрухи і всіляких хуліганських вчинків своїми невинними забавами, театральними виставами, співами і читанням дозволених цензурою книжок».
Уже під час Першої світової війни, 1914 року, коли в деяких містах Російської імперії святкування 100-річного ювілею Тараса Шевченка (1814-1861) було заборонено, у Катеринославі його урочисто відзначили завдяки спеціальному дозволові губернатора. Святковий концерт зібрав велику кількість відвідачів, а до міської думи Катеринослава була надіслана пропозиція встановити у місті пам’ятник Шевченка та назвати вулицю на його честь.
І в контексті Шевченкової спадщини, і у випадку козацького минулого «Просвіта» мусила повсякчас доводити свою лояльність перед імперською владою, представляти власну активність, як суто культурну, а не політичну працю.
Книжку «Дніпро. Біографія великого міста в степу» можна замовити у видавництві Віхола.
Шість гривень із вартості кожної придбаної книжки видавництва «Віхола», надрукованої у друкарні «Коло», будуть передані на закупівлю БПЛА і РЕБ-систем для підрозділу аеророзвідників бригади «Чорний ліс» та забезпечення поточних потреб військовослужбовців.