Як дослідження родоводу допомагає відкрити історію родини, регіону та країни
журналістка
Здавалося, найскладнішою частиною мого пошуку стала перша розмова з родичами. Потреба залежати від їхніх відповідей на свої запитання виявилася фрустраційною для мене. Хтось вагався з розкриттям захованих у далеку шухляду свідоцтв, фотографій або таємниць про наш рід. Напевно, вже легше було змиритися з похованням нашої історії, ніж нести тягар сподівань на її можливість бути увічненою.
Для моєї бабусі переглядати накопичені за життя спогади дійсно виявилося справжньою місією. Так, саме слова з її вуст стали вирішальними для мого відновлення лінії до четвертого покоління. Лише вона могла пролити для мене світло на те, що мій дід видавав вірші у друкованих виданнях, що брат мого прадіда брав участь у партизанському русі під час Другої світової війни, чи що моя прапрабабуся належала до роду засновників селища, звідки вийшло наше коріння.
Ностальгійний тон і зміст почутого справили на мене незвичне враження. Я наче вперше відчула щиру гордість за своїх рідних, здобутки яких стали міцною основою для моїх особистих. До того ж творили вони не лише нашу спільну історію, а й історію нашої землі. Хтось її обробляв, хтось клепав на ній котли, а хтось створив на ній власну майстерню гіпсових виробів. Проте землю цю відібрали під час розкуркулення.
Сімейні фотографії з особистого архіву авторки.
Чому родинна історія є частиною історії суспільства
Історія кожного роду є частиною значно більшої історії — громади, регіону й країни. Через біографії звичайних людей можна простежити, як великі події впливали на повсякденне життя.
Старі фотографії, листи, свідоцтва про народження, записи в метричних книгах чи навіть побутові речі допомагають зрозуміти не лише ким були наші предки, а й у яких умовах вони працювали, виховували дітей і переживали політичні потрясіння. Саме такі історії є важливим складником історії повсякдення, що надає змогу побачити минуле як через державні рішення, так і через життя конкретних людей.
За словами співзасновниці та викладачки генеалогічного освітнього проєкту VidchuvaYou Вікторії Андрєєвої, особливо яскраво це проявляється під час роботи з архівними документами:
«Наприклад, досліджуючи справи репресованих, можна побачити реальні масштаби репресивної радянської системи. І це вже не абстрактна історія з підручника, а долі твоїх предків — людей, яких могли заарештувати за сфабрикованими звинуваченнями, за походження, за необережне слово, за небажання віддавати своє майно або просто тому, що вони потрапили під хвилю політичного терору.
У кожній родині зберігаються сліди великих історичних процесів. Хтось не повернувся з війни, хтось був остарбайтером і після повернення додому проходив фільтрацію, когось примусово депортували, хтось приховував своє походження або змінював прізвище. Коли ми збираємо ці історії, ми відновлюємо не лише родинну пам'ять, а й важливу частину пам'яті громади».
З чого починається дослідження родоводу
Пошук родинної історії рідко починається в архіві. Найчастіше перші відповіді знаходяться значно ближче — вдома, у розмовах із рідними та сімейних речах, які роками зберігалися без особливої уваги.
«Дослідження родоводу розгортається з відвертих розмов із батьками, бабусями й дідусями — іноді навіть із простого телефонного дзвінка. Важливо переглянути старі документи, фотографії, листи, які зберігаються вдома, у шафах чи родинних архівах. Саме ці матеріали та спогади допомагають відтворити перші ланки родинного дерева і поступово приводять до написання власної сімейної історії», — розповідає Вікторія Андрєєва.
Чимало інформації сьогодні можна знайти, навіть не виходячи з дому. Для перших пошуків існують відкриті електронні бази даних, які містять історичні документи та відомості про жителів українських земель різних періодів. Наприклад, «Реєстр Війська Запорозького» 1649 року стане у пригоді тим, хто досліджує козацьке походження. База Pra.in.ua об'єднує інформацію про мешканців території України 17 - початку 20 століття, а міжнародний ресурс FamilySearch містить оцифровані метричні книги, сповідні розписи та ревізькі казки, які охоплюють переважно період від середини 17 століття до кінця 1930-х років.
Окремі ресурси допомагають досліджувати конкретні сторінки сімейної історії. Так, база «Відкритий список» містить інформацію про людей, репресованих у 1917-1991 роках. Водночас через Федеральний архів Німеччини можна подати запит щодо радянських військовополонених, які перебували в німецькому полоні під час Другої світової війни.
Фото дідуся й бабусі Вікторії Андрєєвої з особистого архіву.
Що можуть розповісти архіви
Коли домашній архів уже не дає нових відповідей, наступним кроком стає робота з державними архівами.
Саме вони є одним із головних інструментів генеалогічного дослідження, адже допомагають відтворити історію родини за офіційними документами, підтвердити сімейні перекази або навпаки відкрити зовсім невідомі сторінки минулого. Зокрема, в Україні зберігається значна спадщина, що охоплює документи різних історичних періодів — від часів Російської імперії та Австро-Угорщини до Радянського Союзу.
«У державних архівах зберігаються різні документи: актові записи, метричні книги, сповідальні відомості, ревізькі казки, справи репресованих тощо. Саме вони можуть стати важливими фрагментами великої родинної історії. Водночас в архівах часто виникають прогалини. Частина документів могла бути втрачена через пожежі, евакуації або недбале зберігання. На жаль, такі випадки трапляються і сьогодні.
Наприклад, під час відступу з Херсона російські війська вивезли багато матеріалів Херсонського архіву, а російська ракета влучила в будівлю архіву Харківської області. Це ще раз показує, наскільки важливо зберігати, оцифровувати й досліджувати архівні документи», — зазначає Вікторія Андрєєва.
Не менш важливо не обмежувати пошуки однією установою. Якщо в обласному архіві потрібних матеріалів не виявилося, варто звернутися до центральних державних архівів, архівів релігійних громад або міжнародних цифрових платформ.
За потреби можна скористатися й платними державними послугами або послугами приватних професійних генеалогів, які знають специфіку різних архівних фондів і можуть підказати найефективніший маршрут пошуку.
«Людина може самостійно звернутися до архіву із запитом. У ньому потрібно чітко вказати, кого саме шукають: прізвище, ім’я, по батькові, приблизний рік народження або події, населений пункт, район, область, а також яку саме інформацію потрібно знайти. Чим точніші вихідні дані, тим більше шансів отримати результат.
Також людина може самостійно відвідати читальний зал архіву. Для цього зазвичай треба завчасно записатися. Інформація про те, як правильно написати запит або як відвідати архів особисто, зазвичай розміщена на офіційних сайтах архівних установ», — додає Вікторія Андрєєва.
Фото: Державний архів Дніпропетровської області/Facebook.
Що зберегли архіви Дніпропетровщини — і що втратила історія
«Історичні документи Дніпропетровщини представлені головним чином Державним архівом Дніпропетровської області. Його основу становлять папери архівів губернських установ Катеринославської губернії, а також папери, що передавалися після 1945 року.
Збереженість їхня погана. Після Полтавщини Дніпропетровщина — на другому місці з кінця за рівнем збереженості архівних документів. Переважна кількість була знищена під час Другої світової війни. Те, що залишилося, можна побачити у фондовому покажчику на сайті архіву. Крім того, невелика частина специфічних документів по області зберігається в районних архівах, Центральному державному історичному архіві України в Києві, архівах СБУ, бібліотеках та інших установах», — пояснює директор генеалогічного центру Sarmata Recro Олександр Красовський.
Попри складну історію втрат, сьогодні архівна справа в області поступово розвивається. Відповідно до плану роботи Державного архіву Дніпропетровської області на 2026 рік, одним із пріоритетів стане не лише приймання нових документів до Національного архівного фонду, а і їхня реставрація, упорядкування та оцифрування. Установа планує відреставрувати 15 тисяч аркушів документів, перевірити стан понад 42 тисяч одиниць зберігання та створити понад 243 тисячі цифрових копій документів. Оцифровуватимуть не лише самі архівні справи, а й описи фондів, що має значно полегшити пошук інформації для дослідників.
Окрему увагу приділять документам, які особливо цінують генеалоги. Протягом другої половини 2026 року архів планує поступово оприлюднювати цифрові копії дореволюційних метричних книг церков Катеринославського повіту із фонду №193. Насамперед ідеться про метричні книги Покровської та Преображенської церков Нікополя, старообрядної громади міста, Свято-Троїцької церкви села Довгалівка та Благовіщенської церкви села Криничувате. Для багатьох родин ці папери можуть стати можливістю простежити свій родовід без особистої роботи з оригіналами.
Про зростання інтересу до сімейної історії свідчить і статистика самого архіву. У 2026 році тут очікують опрацювати майже 16 тисяч запитів, серед яких будуть і генеалогічні. Крім того, 130 користувачів планують працювати над дослідженням власного родоводу безпосередньо в читальних залах архіву.
Будівля Державного архіву Дніпропетровської області. Фото: Facebook-сторінка інституції.
Чому архіви сьогодні потребують особливої уваги
Війна вкотре показала, наскільки вразливою може бути документальна спадщина. Частина архівних фондів опинилася під загрозою через бойові дії, окремі документи були пошкоджені або вивезені з тимчасово окупованих територій. У таких умовах питання збереження архівів перестало бути лише професійною справою істориків чи архівістів, а стало питанням збереження національної пам'яті.
Саме тому наприкінці 2024 року Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію захисту документальної спадщини на період до 2027 року. Документ визначає основні напрями розвитку архівної галузі в умовах війни та післявоєнного відновлення.
Серед ключових завдань — масштабне оцифрування архівних документів, створення Єдиного реєстру національних архівних ресурсів, розвиток міжархівного пошукового порталу, підвищення відкритості архівних установ та розширення міжнародної співпраці. Паралельно передбачено зробити архіви доступнішими для користувачів не лише через цифрові сервіси, а й завдяки розвитку безбар'єрного середовища та нових просторів для роботи дослідників.
Ці зміни важливі не лише для професійних істориків чи генеалогів. Вони означають, що дедалі більше документів, які ще донедавна були доступні лише в читальних залах, можна буде знайти онлайн. А отже, більше людей матимуть можливість дослідити історію своєї родини, відкрити маловідомі сторінки минулого й зберегти їх для наступних поколінь.