«Гумор допомагає українцям триматись і боротись. Це один з видів ментальної зброї»,

Василь Байдак

Про перші тижні після 24 лютого

Коли почалось повномасштабне вторгнення, я, як і всі, займався виживанням. Аналізував, що відбувається, де безпечніше, що з друзями та родичами. У комедію повертався поступово.

Хоча в інстаграмі вона була одразу, бо відчував, що мені це було необхідно, а потім виявилось, що й аудиторії теж. Навіть 24-го в нашій квартирі лунало багато жартів, адже ми розуміли, що гумор трохи знімає, нівелює напружений стан психіки. Потім я озвучив декілька відео, а у березні знову вийшов на сцену.

Про тур Україною під час війни

Ніхто не ходить на стендап, щоб абстрагуватися від війни, бо ми не даємо цього зробити. Весь стендап зараз так чи інакше про війну, навколо неї. Це доволі особистий жанр гумору: ми, коміки, знаходимось в такому ж стані, як аудиторія, і разом шукаємо відповіді на певні питання.

Я сильно радію, що в нас був цей тур Україною (влітку 2022-го року Василь їздив у стендап-тур, у рамках якого виступив у 27 містах — ред.). Він був необхідний мені та моїй дружині Лізі, бо ми відчували потребу продовжувати робити те, що вміємо. Це важливо у стресових ситуаціях.

Ми зібрали гроші на благодійність, на яку йшло 25% з прибутку, плюс заробили собі кошти на життя. Також були повністю безплатні концерти в Чернігові, Харкові, Миколаєві. Як би це цинічно не звучало, ми були раді виступати в прифронтових містах — там відчувається шалена напруга, але люди приходять на твій стендап і сміються. Це неймовірний досвід.

Я їздив не тільки виступати зі своєю комедією, але і спілкуватися з людьми. Вони розповідають, наприклад, про те, як в Івано-Франківську локальна культура змішується з харківською, бо харків’яни, які приїхали (під час повномасштабної війни — ред.), відкривають свої заклади, а місцеві їх підтримують.

Окрім слів, є ще якісь відчуття, енергія, і ця енергія всюди різна. Це дуже важко описати. Умовно в Миколаєві після масштабного нічного обстрілу енергетика аудиторії відрізняється від енергетики в тому ж Івано-Франківську, який не переживав таких атак.

Про виступ в деокупованому Ягідному

Навесні я їздив волонтерити разом з організацією Repair Together, яка відбудовує зруйновані будинки в деокупованих селах Чернігівської області. Вони запропонували мені виступити зі стендап-концертом в селі Ягідне (Збройні Сили України звільнили Ягідне 3 квітня 2022 року, а Василь виступив там у травні — ред.)

Спочатку я відмовився, бо не був готовий пів години розповідати жарти на руїнах будинку культури місцевим, які будуть сидіти на ящиках від покинутої російської зброї —  це єдине, на чому тоді там можна було сидіти. Але потім я поспілкувався з дружиною, і ми вирішили, що все ж таки варто це зробити.

Якби я був колекціонером сміху, той сміх, який я там почув, лежав би в мене на окремій поличці. У багатьох людей, які прийшли на стендап, були зруйновані будинки, вони жили у сусідів. Когось із їхніх рідних вбили чи катували росіяни.

З точки зору гумору мені було дуже важко, бо я розумів, що є якийсь сенситивний контент, який може тригерити; боявся сказати їм щось, що нагадає про цю біду. Але водночас і не хотілося говорити з ними не про війну, бо якраз і в цьому сила комедії — ти говориш про те, що болить, сміх знімає напругу і трохи стає легше.

Про сміх як терапію та гумор як ментальну зброю

Для мене зараз чути сміх — це необхідно, надпотужно. Я думаю, що люди в залі відчувають те  саме.

Це в загальному не змінює ситуацію, бо не буде такого, що Росія почує сміх і така: «Ну все, ми не будемо робити їм геноцид». Але ми сміємось і розуміємо, що в нас є енергія, щоб це все якнайшвидше побороти, а не впадати у відчай.

Тут згадуються якісь старі мудрості, як-то «посміхнись, і тобі стане краще». Але воно і правда так працює.

В нашій літературі часто використовувались сатиричні прийоми для висміювання радянської влади, раніше панів, царя, і так далі. Я б хотів якось глибше дослідити це явище, але я переконаний в тому, що гумор — це наша національна риса. Гумор допомагає українцям триматись і боротись. Це один з видів ментальної зброї.

Про абсурд та важливість власного досвіду у комедії

До 24-го лютого я жартував у жанрі абсурду, але коли почалась повномасштабна війна, я не знайшов для нього місця. Мені здалось, що я не маю морального права та сил знайти інші всесвіти й відірватись від нашого. Це означало відірватись від реальності й відірвати від неї глядачів, а зараз я не бачу в цьому жодного сенсу.

Тому я почав писати про свій досвід, і вийшла комедія спостережень. Якісь абсурдні елементи я дописував, але це був допис уже всередині комедії спостережень. Тому жарти писались легко.

В цілому комедія будується на тому, в чому у тебе є досвід. Я не можу жартувати про те, що відбувається на передовій, бо я цього не знаю, я цього не відчув. Якщо ти потрапив під обстріл, у твоїх жартах про це немає нічого поганого. Але якщо ти не маєш такого досвіду і приїжджаєш до Харкова розповідати про обстріли, люди відчують твою фальш. Це вже немов експлуатація обстрілів у комедії.

Про КВН як інструмент російського колоніалізму

Коли ти грав у КВН, ти розумів, що пік твоєї кар’єри був у Вищій лізі, але потрапити туди було дуже важко. Для цього тобі треба пройти школу КВН, купу різних інших ліг, вкладати у це багато часу і коштів. Ти повинен був платити великий внесок для допуску на кожну гру, і всі ці гроші йшли нагору — до керівництва КВН, яке сиділо у Москві.

Ще однією великою проблемою КВН було зросійщення, адже гра була повністю російськомовною. Була така українська команда «Бомба», Млинів. В Україні вони просто «розривали» аудиторію, були дуже успішними, але коли поїхали у Сочі та переклали свій гумор російською, щоб пан Масляков їх зрозумів, виступили дуже погано і нікуди не пройшли. Бо цей гумор був побудований на українській ідентичності, втраченій після їхнього переходу на російську.

Якщо ти хотів зайти україномовним у російськомовну команду, найімовірніше на тебе повісили б стереотип недалекого хлопця з села. А українськомовних команд було не так багато. Тому коли я вступив в університет у Харкові, в якому вже була російськомовна команда КВН, я перейшов на російську, щоб виступати там на рівних правах.

КВН дійсно зробив багато поганого для українського гумору. Я радий, що з’явилась Ліга Сміху, яка дала можливість українським колективам не думати про те, як потрапити у Москву, а розуміти, що вони можуть своїми зусиллями, без цих всіх фінансових внесків, потрапити на телебачення з тим гумором, який їм подобається.

Про розвиток українського стендапу

В українського стендапу вже була немала аудиторія до великої війни, але зараз ще більше людей відкривають його для себе. Українська стендап-індустрія зробила все можливе за останні роки, щоб для тієї хвилі популярності, яка є зараз, все було готове.

У Росії багато коштів вливалося у стендап, в тому числі грошей Газпрому. Це все дуже сильно просувалось, тому воно дотягнулось і до нас. Українському стендапу було важко, бо тоді ніхто не розумів, навіщо в нього інвестувати, якщо є російський стендап і люди дивляться його.

Все починалось зі спільноти незалежних українських ютуб-каналів, які знімали за свої кошти стендап та інший комедійний контент. В якийсь момент бізнеси помітили українських коміків і почали з ними співпрацювати, робити разом комерційні проєкти. Після 24-го лютого ще обірвався зв’язок з російським стендапом, люди перестають дивитися російських коміків і звертають увагу на український стендап.

Стендап — це трушний жанр, особиста комедія про власний досвід і відчуття. Не можна зараз бути тут, в Україні, і ніяк не жартувати про воєнний досвід. А в російському стендапі коміки жартують про оренду в Москві в той час, коли їхня країна знищує іншу. У них просто смерть комедії відбулася.

Про перевідкриття української культури

Я перейшов на українську мову повністю після 24-го лютого. До цього я спілкувався українською і російською, а виступав виключно російською. Після цього переходу, я почав відкривати для себе ще більше української культури та історії, заглиблюватися у них. З цим всім приходить свідомість. Я не соромлюся визнавати, що моя свідомість зараз інакша, ніж вона була до 24-го лютого.

Поступово я усвідомлюю, чому я тут, що відбувається, як так сталося. Починаю розуміти, що об’єднує мене з іншими українцями, відчувати зв’язок із минулим моєї країни. Немов відкриваю для себе розуміння, що я маю робити, щоб Україна і я в ній існували краще. Можливо, це не допоможе уникнути війни в майбутньому, але цю помилку я допускаю з радістю, бо це неймовірно цікавий процес, від якого я кайфую.

Я дуже радий, що відкриваю для себе зараз цю скриньку української культури, в якій так багато всього цікавого: від Таврійських ігор та фестивалю «Червона Рута» до першого стендапу Вєрки Сердючки, який збирав стадіони.

Подкаст ПОМІЖ записаний у медіалабораторії Центру сучасної культури у Дніпрі.

Розшифровка подкасту: Дінара Халілова.
Редагування: Дінара Халілова.
Оформлення: Катерина Скіпочка.